Закон України "Про Кабінет Міністрів України"

ЗАКОН УКРАЇНИ
Про Кабінет Міністрів України

Цей Закон відповідно до Конституції України визначає організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України.

Розділ І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Кабінет Міністрів України у системі органів державної влади України
1. Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
2. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
3. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

Стаття 2. Основні завдання Кабінету Міністрів України
1. До основних завдань Кабінету Міністрів України належать:
1) забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;
2) вжиття заходів до забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і гармонійного розвитку особистості;
3) забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
4) розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку;
5) забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону;
6) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
7) організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;
8) спрямування та координація діяльності міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

Стаття 3. Принципи діяльності Кабінету Міністрів України
1. Діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується
на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності та відкритості.
2. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені

Конституцією та законами України. Неправомірне втручання будь-яких органів, посадових осіб, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян у вирішення питань, що належать до компетенції Кабінету Міністрів України, не допускається.
3. Кабінет Міністрів України є колегіальним органом. Кабінет Міністрів України приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях, якщо інше не передбачено цим Законом.
4. Кабінет Міністрів України регулярно інформує громадськість через засоби масової інформації про свою діяльність, залучає громадян до процесу прийняття рішень, що мають важливе суспільне значення. Прийняття Кабінетом Міністрів України актів, що містять інформацію з обмеженим доступом, можливе лише у випадках, визначених законом, у зв´язку із забезпеченням національної безпеки та оборони України. Всі рішення Кабінету Міністрів України підлягають обов´язковому оприлюдненню, крім актів, що містять інформацію з обмеженим доступом.

Стаття 4. Правові засади діяльності Кабінету Міністрів України
1. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
2. Організація, основні повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією України та цим Законом.
3. Законами України можуть визначатися інші повноваження Кабінету Міністрів України.
4. Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції та законів України затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок організації діяльності Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України вирішує інші поточні питання своєї діяльності.

Стаття 5. Місцезнаходження Кабінету Міністрів України
1. Кабінет Міністрів України знаходиться у столиці України місті Києві.

Розділ ІІ
СКЛАД І ПОРЯДОК ФОРМУВАННЯ
КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
Стаття 6. Склад Кабінету Міністрів України та статус його членів
1. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри та міністри України.
2. Загальна чисельність членів Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України виходячи з його посадового складу на підставі подання про призначення на посади членів Кабінету Міністрів України відповідно до частин першої - третьої статті 9 цього Закону.
3. Посади членів Кабінету Міністрів України належать до політичних посад, на які не поширюється законодавство про державну службу та трудове законодавство. Особливості проходження служби на цих посадах визначаються законом.
4. Статус членів Кабінету Міністрів України визначається Конституцією України, цим та іншими законами України. Не допускається прирівняння будь-яких посад в органах державної влади за статусом до посад членів Кабінету Міністрів України.

Стаття 7. Вимоги до членів Кабінету Міністрів України
1. Членами Кабінету Міністрів України можуть бути громадяни України, які мають право голосу, вищу освіту та володіють державною мовою. Не можуть бути призначені на посади членів Кабінету Міністрів України особи, які мають судимість, не погашену і не зняту в установленому законом порядку.
2. Члени Кабінету Міністрів України не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою (крім викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.
3. У разі внесення на розгляд Верховної Ради України подання щодо призначення на посаду члена Кабінету Міністрів України особи, яка є народним депутатом України, до подання додається особиста заява народного депутата України про дострокове складення ним депутатських повноважень у разі призначення на посаду члена Кабінету Міністрів України. Питання про складення народним депутатом України депутатських повноважень розглядається невідкладно після призначення його членом Кабінету Міністрів України на тому ж засіданні Верховної Ради України.

Стаття 8. Призначення на посаду Прем´єр-міністра України
1. Прем'єр-міністр України призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України.
2. Подання про призначення Верховною Радою України на посаду Прем'єр-міністра України Президент України вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України,
в строк не пізніше ніж на п´ятнадцятий день після надходження такої пропозиції.
3. У разі невнесення Президентом України до Верховної Ради України подання про призначення на посаду Прем´єр-міністра України у строк, визначений Конституцією України, подання про призначення на зазначену посаду вносить до Верховної Ради України коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України. Рішення коаліції про внесення до Верховної Ради України подання про призначення Прем'єр-міністра України приймається на загальних зборах коаліції та підписується керівниками депутатських фракцій, що входять до складу коаліції. Подання про призначення Прем'єр-міністра України підписується керівниками депутатських фракцій, що входять до складу коаліції, та оголошується на пленарному засіданні Верховної Ради України особою, уповноваженою рішенням коаліції депутатських фракції у Верховній Раді України.
4. До подання про призначення на посаду Прем´єр-міністра України додаються відомості про:
1) освіту;
2) фах;
3) трудову діяльність і найсуттєвіші факти біографії;
4) декларацію про доходи;
5) членство у керівному органі чи наглядовій раді підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.
Усі відомості подаються державною мовою і власноручно підписуються кандидатом на посаду Прем´єр-міністра України.
5. Кандидат на посаду Прем'єр-міністра України за пропозицією депутатських фракцій (фракції) до розгляду питання на пленарному засіданні Верховної Ради України зустрічається з депутатськими фракціями та відповідає на їх запитання.
6. Кандидат на посаду Прем'єр-міністра України виступає на пленарному засіданні Верховної Ради України з програмною заявою та відповідає на запитання народних депутатів України.
7. Голосування у Верховній Раді України щодо призначення Прем´єр-міністра України проводиться у поіменному режимі. Рішення приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України і оформляється постановою Верховної Ради України.
8. У разі відхилення Верховною Радою України кандидатури на посаду Прем'єр-міністра України Президент України вносить на розгляд Верховної Ради України подання про призначення на зазначену посаду в порядку, встановленому частиною другою цієї статті.

Стаття 9. Призначення на посаду членів Кабінету Міністрів України
1. Члени Кабінету Міністрів України, крім Міністра оборони України і Міністра закордонних справ України, призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Прем´єр-міністра України. Міністр оборони України і Міністр закордонних справ України призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України, яке вноситься не пізніше ніж на п´ятнадцятий день після одержання пропозиції коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України щодо кандидатури на посаду Прем'єр-міністра України.
2. Пропозиції щодо кандидатур для призначення на посади членів Кабінету Міністрів України вносить коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України. Подання про призначення на посаду Міністра оборони України і Міністра закордонних справ України вносить Президент України. Подання про призначення на посаду інших членів Кабінету Міністрів України вносить Прем´єр-міністр України.
3. У разі невнесення Президентом України до Верховної Ради України кандидатур на посади Міністра оборони України чи Міністра закордонних справ України у строк, визначений частиною першою цієї статті, подання про призначення на відповідні посади вносить до Верховної Ради України коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України. Рішення коаліції про внесення до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України та Міністра закордонних справ України приймається на загальних зборах коаліції та підписується керівниками депутатських фракцій, що входять до складу коаліції. Подання про призначення Міністра оборони України та Міністра закордонних справ України підписуються керівниками депутатських фракцій, що входять до складу коаліції, та оголошуються на пленарному засіданні особою, уповноваженою рішенням коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.
4. Подання про призначення членів Кабінету Міністрів України, зазначені у частинах першій та другій цієї статті, щодо кандидатів на відповідні посади вносяться разом з відомостями про:
1) освіту;
2) фах;
3) трудову діяльність і найсуттєвіші факти біографії;
4) декларацію про доходи;
5) участь у керівному органі чи наглядовій раді підприємств чи організацій, які мають на меті отримання прибутку.
5. Подання Прем´єр-міністра України, Президента України чи коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України про призначення на посаду членів Кабінету Міністрів України під час його формування можуть вноситися як списком, так і окремо на кожного члена Кабінету Міністрів України.
6. На кожну посаду пропонується одна кандидатура. Верховна Рада України розглядає подання та призначає на посаду членів Кабінету Міністрів України.
7. Кандидатура на посаду члена Кабінету Міністрів України вважається відхиленою, якщо Верховна Рада України не прийняла рішення про її призначення на посаду члена Кабінету Міністрів України. У разі відхилення Верховною Радою України кандидатури на посаду члена Кабінету Міністрів України у семиденний строк вноситься подання кандидатури на зазначену посаду.
8. Призначення на вакантну посаду члена Кабінету Міністрів України (крім Прем´єр-міністра України) здійснюється в порядку, встановленому частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою цієї статті.

Стаття 10. Набуття повноважень Кабінетом Міністрів України та членами Кабінету Міністрів України
1. Члени Кабінету Міністрів України перед вступом на посаду на пленарному засіданні Верховної Ради України складають таку присягу:
"Усвідомлюючи високу відповідальність члена Кабінету Міністрів України, урочисто присягаю на вірність Українському народові. Зобов'язуюсь додержуватися Конституції України та законів України, зміцнювати суверенітет і незалежність України, обстоювати права і свободи людини та громадянина, дбати про добробут Українського народу, сталий демократичний розвиток суспільства".
2. Присягу зачитує Прем'єр-міністр України, її текст підписує кожен член Кабінету Міністрів України.
3. Підписаний текст присяги зберігається в особовій справі члена Кабінету Міністрів України.
4. Член Кабінету Міністрів України, який відмовився від складення присяги, звільняється з посади Верховною Радою України.
5. Кабінет Міністрів України набуває повноважень після складення присяги не менш як двома третинами його членів.
6. Постанова Верховної Ради України про призначення членів Кабінету Міністрів України та припинення повноважень Кабінету Міністрів України, який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою України, або відставку якого прийнято Верховною Радою України, приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.
7. Члени Кабінету Міністрів України, призначені на вакантні посади, набувають повноважень з моменту складення ними присяги та підписання її тексту відповідно до частини першої цієї статті.

Стаття 11. Програма діяльності Кабінету Міністрів України
1. Кабінет Міністрів України не пізніше ніж у тридцятиденний строк після набуття повноважень подає на розгляд Верховної Ради України Програму діяльності Кабінету Міністрів України, в якій визначається стратегія його діяльності.
2. Програма діяльності Кабінету Міністрів України перед розглядом на пленарному засіданні Верховної Ради України обговорюється в комітетах Верховної Ради України та депутатських фракціях.
3. Прем'єр-міністр України особисто представляє Програму діяльності Кабінету Міністрів України на пленарному засіданні Верховної Ради України та відповідає на запитання народних депутатів України.
4. Верховна Рада України може надати Кабінету Міністрів України можливість доопрацювати Програму діяльності Кабінету Міністрів України з урахуванням пропозицій і зауважень, висловлених під час її обговорення в комітетах, депутатських фракціях та на пленарному засіданні Верховної Ради України.
5. Програма діяльності Кабінету Міністрів України вважається схваленою, якщо за неї проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради України. Рішення про схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України приймається у вигляді Постанови Верховної Ради України.

Розділ ІІІ
ПРИПИНЕННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ
КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
Стаття 12. Складення повноважень Кабінету Міністрів України у зв´язку з обранням нового складу Верховної Ради України
1. Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України.
2. Заява про складення повноважень Кабінету Міністрів України подається Прем´єр-міністром України чи особою, яка виконує його повноваження, та оголошується на першому засіданні новообраної Верховної Ради України.

Стаття 13. Дострокове припинення повноважень Кабінету Міністрів України
1. Повноваження Кабінету Міністрів України припиняються достроково у разі:
1) відставки Кабінету Міністрів України у зв'язку з прийняттям Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України;
2) відставки Прем'єр-міністра України за поданою ним заявою;
3) припинення повноважень Прем'єр-міністра України у зв´язку з неможливістю виконання ним повноважень за станом здоров'я;
4) смерті Прем'єр-міністра України.

Стаття 14. Відставка Кабінету Міністрів України у зв'язку з прийняттям Верховною Радою України резолюції недовіри
1. Верховна Рада України за пропозицією Президента України або не менш як однієї третини від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України.
2. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України не пізніше ніж через десять днів після внесення пропозиції, на яке запрошуються всі члени Кабінету Міністрів України. У разі розгляду питання про відповідальність Кабінету Міністрів України за пропозицією Президента України у пленарному засіданні Верховної Ради України бере участь Президент України.
3. Резолюція недовіри Кабінету Міністрів України вважається прийнятою, якщо за це проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради України.
4. Прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України має наслідком відставку Кабінету Міністрів України.
5. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше ніж один раз протягом чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України або протягом останньої сесії Верховної Ради України.

Стаття 15. Припинення повноважень Кабінету Міністрів України у разі відставки Прем'єр-міністра України
1. Прем'єр-міністр України має право заявити Верховній Раді України про свою відставку.
2. Верховна Рада України протягом десяти днів після надходження відповідної заяви розглядає питання про відставку Прем'єр-міністра України.
3. Повноваження Прем´єр-міністра України припиняються з дня прийняття рішення про його відставку на пленарному засіданні Верховної Ради України.
4. Прийняття Верховною Радою України рішення про відставку Прем'єр-міністра України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України.

Стаття 16. Припинення повноважень Кабінету Міністрів України у зв´язку з неможливістю виконання Прем'єр-міністром України повноважень за станом здоров'я
1. Рішення про припинення повноважень Прем´єр-міністра України у зв´язку з неможливістю виконання повноважень за станом здоров´я приймається Верховною Радою України на підставі відповідного медичного висновку.
2. Медичний висновок щодо неможливості виконання Прем´єр-міністром України повноважень за станом здоров´я надається медичною комісією, утвореною спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров´я.
3. Припинення повноважень Прем'єр-міністра України у зв´язку з неможливістю виконання повноважень за станом здоров´я має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України.

Стаття 17. Припинення повноважень Кабінету Міністрів України у разі смерті Прем'єр-міністра України
1. Повноваження Прем'єр-міністра України у разі його смерті припиняються з дня смерті, засвідченої свідоцтвом про смерть.
2. Припинення повноважень Прем'єр-міністра України у разі його смерті має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України.

Стаття 18. Продовження виконання повноважень Кабінетом Міністрів України та окремими членами Кабінету Міністрів України
1. Кабінет Міністрів України, який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою України або достроково припинив повноваження з підстав, передбачених статтею 13 цього Закону, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України.
2. У разі відставки Прем´єр-міністра України у зв´язку з неможливістю виконання повноважень за станом здоров´я або смертю Прем´єр-міністра України на період до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України повноваження Прем´єр-міністра України виконує Перший віце-прем´єр-міністр України.
3. У разі обрання члена Кабінету Міністрів України народним депутатом України він набуває повноважень народного депутата України у порядку, визначеному законом, без подання документа про його звільнення з посади і продовжує здійснювати повноваження члена Кабінету Міністрів України до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України.

Стаття 19. Припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України
1. Повноваження членів Кабінету Міністрів України припиняються у разі припинення повноважень Кабінету Міністрів України.
2. Повноваження членів Кабінету Міністрів України припиняються Верховною Радою України також у таких випадках:
1) у разі звільнення з посади за поданням Прем'єр-міністра України;
2) за заявою про відставку члена Кабінету Міністрів України;
3) у разі неможливості виконання повноважень за станом здоров´я, що підтверджується медичним висновком, наданим медичною комісією, утвореною спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров´я.
3. Повноваження члена Кабінету Міністрів України у разі його смерті припиняються з дня смерті, засвідченої свідоцтвом про смерть.
4. Рішення Верховної Ради України про припинення повноважень члена Кабінету Міністрів України приймається у формі постанови більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.
5. Члени Кабінету Міністрів України замість тих, чиї повноваження припинено відповідно до цієї статті, призначаються на посаду у порядку, встановленому цим Законом, та набувають повноважень після складення ними присяги.

Розділ ІV
КОМПЕТЕНЦІЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
Стаття 20. Загальні питання компетенції Кабінету Міністрів України
1. Діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України та виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, протидії корупції, розв´язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.
2. Кабінет Міністрів України здійснює постійний контроль за виконанням органами виконавчої влади Конституції України та інших актів законодавства України, вживає заходів щодо усунення недоліків у роботі зазначених органів.

Стаття 21. Основні повноваження Кабінету Міністрів України
1. Кабінет Міністрів України:
1) у сфері економіки та фінансів:
забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання національної економіки;
забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку;
визначає доцільність розроблення та виконання державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів;
здійснює відповідно до закону управління об'єктами державної власності, в тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об'єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб'єктам господарювання; забезпечує розроблення і виконання державних програм приватизації; подає Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення переліку об´єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;
сприяє розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та забезпеченню соціальної спрямованості національної економіки, здійснює заходи щодо демонополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції та ринкової інфраструктури;
забезпечує розроблення і виконання програм структурної перебудови галузей національної економіки та інноваційного розвитку, здійснює заходи, пов'язані з реструктуризацією та санацією підприємств і організацій, забезпечує проведення державної промислової політики, визначає пріоритетні галузі промисловості, які потребують прискореного розвитку;
забезпечує захист та підтримку національного товаровиробника;
визначає обсяги продукції (робіт, послуг) для державних потреб, порядок формування та розміщення державного замовлення на її виробництво, вирішує відповідно до законодавства інші питання щодо задоволення державних потреб у продукції (роботах, послугах); утворює згідно із законом державні резервні фонди фінансових і матеріально-технічних ресурсів та приймає рішення про їх використання;
забезпечує проведення державної аграрної політики, продовольчу безпеку держави;
забезпечує проведення державної фінансової та податкової політики, сприяє стабільності грошової одиниці України;
розробляє проекти законів про Державний бюджет України та про внесення змін до Державного бюджету України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;
приймає рішення про використання коштів резервного фонду Державного бюджету України;
обслуговує державний борг України, приймає рішення про випуск державних внутрішніх та зовнішніх позик, державних грошово-речових лотерей;
організовує державне страхування;
забезпечує проведення державної політики цін, здійснює державне регулювання ціноутворення;
забезпечує проведення зовнішньоекономічної політики України, здійснює в межах, визначених законом, регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
організовує митну справу;
організовує роботу із складення платіжного балансу і зведеного валютного плану України, забезпечує раціональне використання державних валютних коштів;
виступає гарантом щодо позик, які у визначених законом про Державний бюджет України межах надаються іноземними державами, банками, фінансовими міжнародними організаціями, а в інших випадках - відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
2) у сферах соціальної політики, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій:
забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян;
забезпечує підготовку проектів законів щодо державних соціальних стандартів та соціальних гарантій;
забезпечує розроблення та виконання державних програм соціальної допомоги, вживає заходів щодо зміцнення матеріально-технічної бази закладів соціального захисту інвалідів, пенсіонерів та інших непрацездатних і малозабезпечених верств населення;
забезпечує проведення державної політики зайнятості населення, розроблення та виконання відповідних державних програм, вирішує питання профорієнтації, підготовки та перепідготовки кадрів, регулює міграційні процеси;
забезпечує проведення державної політики у сферах охорони здоров'я, санітарно-епідемічного благополуччя, охорони материнства та дитинства, освіти, фізичної культури і доступність для громадян послуг медичних, освітніх та фізкультурно-оздоровчих закладів;
забезпечує проведення державної політики у сферах культури, етнонаціонального розвитку України і міжнаціональних відносин, охорони історичної та культурної спадщини, всебічного розвитку і функціонування державної мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України; створює умови для вільного розвитку мов корінних народів і національних меншин України, сприяє задоволенню національно-культурних потреб українців, які проживають за межами України;
забезпечує розроблення і здійснення заходів щодо створення матеріально-технічної бази та інших умов, необхідних для розвитку охорони здоров'я, освіти, культури і спорту, туристичного та рекреаційного господарства;
проводить державну політику у сфері інформатизації, сприяє становленню єдиного інформаційного простору на території України;
забезпечує проведення науково-технічної політики, розвиток і зміцнення науково-технічного потенціалу України, розроблення і виконання загальнодержавних науково-технічних програм;
вживає заходів щодо вдосконалення державного регулювання у науково-технічній сфері, стимулювання інноваційної діяльності підприємств, установ та організацій;
визначає порядок формування та використання фондів для науково-технічної діяльності;
забезпечує проведення державної політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки та природокористування;
забезпечує розроблення та виконання державних і міждержавних екологічних програм;
здійснює в межах своїх повноважень державне управління у сфері охорони та раціонального використання землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів;
приймає рішення про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) або припинення діяльності підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності у разі порушення ними законодавства про охорону праці та навколишнього природного середовища;
координує діяльність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, пов´язану з охороною навколишнього природного середовища, виконанням державних, регіональних і міждержавних екологічних програм;
забезпечує здійснення заходів, передбачених державними програмами ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, приймає рішення з питань ліквідації наслідків інших аварій, а також пожеж, катастроф, стихійного лиха;
3) у сферах правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина:
забезпечує проведення державної правової політики;
здійснює контроль за додержанням законодавства органами виконавчої влади, їх посадовими особами, а також органами місцевого самоврядування з питань виконання ними делегованих повноважень органів виконавчої влади;
вживає заходів щодо захисту прав і свобод, гідності, життя і здоров'я людини та громадянина від протиправних посягань, охорони власності та громадського порядку, забезпечення пожежної безпеки, боротьби із злочинністю, протидії корупції;
здійснює заходи щодо забезпечення виконання судових рішень органами виконавчої влади та їх керівниками;
створює умови для вільного розвитку і функціонування системи юридичних послуг та правової допомоги населенню;
забезпечує фінансування видатків на утримання судів у межах, визначених законом про Державний бюджет України, та створює
належні умови для функціонування судів та діяльності суддів;
організовує фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності правоохоронних органів, соціальний захист працівників зазначених органів та членів їхніх сімей;
4) у сфері зовнішньої політики:
забезпечує у межах своїх повноважень зовнішньополітичну діяльність України, розробляє та затверджує державні програми в цій сфері, погоджує програми перебування офіційних закордонних делегацій, до складу яких входять представники Кабінету Міністрів України, та інші пов´язані з цим документи;
забезпечує відповідно до закону про міжнародні договори вирішення питань щодо укладення та виконання міжнародних договорів України;
приймає рішення про придбання за кордоном у власність України нерухомого майна (будівництва, реконструкції об'єктів) для потреб закордонних дипломатичних установ України;
5) у сфері національної безпеки та обороноздатності:
забезпечує охорону та захист державного кордону і території України;
вживає заходів щодо зміцнення національної безпеки України, розробляє та затверджує державні програми з цих питань;
здійснює заходи щодо забезпечення боєздатності Збройних Сил України, визначає у межах бюджетних асигнувань на оборону чисельність громадян України, які підлягають призову на строкову військову службу і навчальні збори;
вживає заходів щодо забезпечення обороноздатності України, оснащення Збройних Сил України та інших утворених відповідно до закону військових формувань;
вирішує питання соціальних і правових гарантій для військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей;
здійснює керівництво єдиною системою цивільного захисту України, мобілізаційною підготовкою національної економіки та переведенням її на режим роботи в умовах надзвичайного чи воєнного стану;
вирішує питання забезпечення участі військовослужбовців України в миротворчих акціях у порядку, визначеному законом;
визначає пріоритетні напрями розвитку оборонно-промислового комплексу;
6) у сфері вдосконалення державного управління та державної служби:
організовує проведення єдиної державної політики у сфері державної служби;
здійснює заходи щодо кадрового забезпечення органів виконавчої влади;
розробляє і здійснює заходи, спрямовані на вдосконалення системи органів виконавчої влади з метою підвищення ефективності їх діяльності та оптимізації витрат, пов´язаних з утриманням апарату управління;
утворює, реорганізовує та ліквідує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідно до закону в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання органів виконавчої влади, затверджує положення про зазначені органи;
призначає постійного представника Кабінету Міністрів України у Конституційному Суді України;
застосовує дисциплінарні стягнення до керівників органів виконавчої влади та їх заступників, які є державними службовцями;
затверджує граничну чисельність працівників органів виконавчої влади;
визначає умови оплати праці працівників бюджетних установ та підприємств державного сектору економіки, а також грошового забезпечення військовослужбовців (осіб рядового і начальницького складу).
2. Кабінет Міністрів України здійснює також інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

Стаття 22. Передача Кабінетом Міністрів України своїх повноважень
1. Кабінет Міністрів України може в разі потреби передавати окремі свої повноваження центральним та місцевим органам виконавчої влади, якщо це не заборонено законом, з одночасною передачею їм фінансових і матеріальних ресурсів, необхідних для належного виконання таких повноважень.
2. Кабінет Міністрів України контролює здійснення переданих ним повноважень, несе відповідальність за результати їх здійснення.

Розділ V
ПОВНОВАЖЕННЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
У ВІДНОСИНАХ З ОРГАНАМИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ
Стаття 23. Повноваження Кабінету Міністрів України
у відносинах з міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади
1. Кабінет Міністрів України спрямовує і координує діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного та державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, додержання прав і свобод людини та громадянина.
2. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому.
3. Питання діяльності міністерств у Кабінеті Міністрів України представляють відповідні міністри.
4. Питання діяльності інших центральних органів виконавчої влади представляють члени Кабінету Міністрів України, до сфери спрямування і координації яких належать ці органи.
5. Кабінет Міністрів України затверджує граничну чисельність працівників міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України для утримання органів виконавчої влади.
6. Кабінет Міністрів України може скасовувати акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади повністю чи в окремій частині.
7. Кабінет Міністрів України призначає на посаду та звільняє з посади:
1) за поданням Прем´єр-міністра України - керівників центральних органів виконавчої влади, а також членів колегіальних центральних органів виконавчої влади, що не входять до складу Кабінету Міністрів України;
2) за поданням Прем´єр-міністра України відповідно до пропозицій міністрів - перших заступників та заступників міністрів;
3) за поданням Прем´єр-міністра України відповідно до пропозицій членів Кабінету Міністрів України, до сфери спрямування і координації яких належать центральні органи виконавчої влади, - перших заступників та заступників керівників цих органів.
8. Особливості відносин Кабінету Міністрів України з окремими центральними органами виконавчої влади можуть визначатися законами України.

Стаття 24. Повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з Радою міністрів Автономної Республіки Крим і підвідомчими їй органами
1. Кабінет Міністрів України спрямовує і координує діяльність Ради міністрів Автономної Республіки Крим щодо виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України і актів Кабінету Міністрів України на території Автономної Республіки Крим. Кабінет Міністрів України має право одержувати від Ради міністрів Автономної Республіки Крим інформацію з питань її діяльності.
2. Рада міністрів Автономної Республіки Крим підзвітна та підконтрольна Кабінетові Міністрів України з питань виконання нею державних функцій і повноважень.
3. Кабінет Міністрів України заслуховує звіти Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим з питань виконання Радою міністрів Автономної Республіки Крим державних функцій і повноважень.
4. Кабінет Міністрів України встановлює порядок участі Ради міністрів Автономної Республіки Крим та підвідомчих їй органів у виконанні загальнодержавних програм, інших заходів загальнодержавного значення.
5. У разі неналежного виконання Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим покладених на нього повноважень Кабінет Міністрів України має право звернутися до Президента України та до Верховної Ради Автономної Республіки Крим з поданням про звільнення його з посади.

Стаття 25. Повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з місцевими державними адміністраціями
1. Кабінет Міністрів України спрямовує і координує діяльність місцевих державних адміністрацій щодо виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, актів Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня, здійснення на відповідній території інших наданих місцевим державним адміністраціям повноважень.
2. Кабінет Міністрів України на своїх засіданнях розглядає питання щодо призначення на посаду або звільнення з посади голів місцевих державних адміністрацій і вносить Президентові України відповідні подання.
Кабінет Міністрів України погоджує кандидатури заступників голів місцевих державних адміністрацій, які здійснюють свої повноваження у сферах, що належать до відання Кабінету Міністрів України.
3. Голови місцевих державних адміністрацій під час здійснення своїх повноважень відповідальні перед Кабінетом Міністрів України. Місцеві державні адміністрації та їх голови підзвітні та підконтрольні Кабінету Міністрів України у межах його повноважень.
4. Кабінет Міністрів України одержує від місцевих державних адміністрацій інформацію про їх діяльність, регулярно заслуховує звіти голів державних адміністрацій з питань їх діяльності.
У разі неналежного виконання головою місцевої державної адміністрації покладених на нього повноважень Кабінет Міністрів України має право притягнути його до дисциплінарної відповідальності або звернутися до Президента України з поданням про звільнення його з посади.
5. Кабінет Міністрів України затверджує типовий регламент місцевих державних адміністрацій, рекомендаційний перелік управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій і типові положення про них, визначає граничну чисельність та фонд оплати праці працівників місцевих державних адміністрацій, у тому числі їх апаратів, і витрати на їх утримання.
6. Проекти актів законодавства з питань розвитку адміністративно-територіальних одиниць надсилаються для погодження з відповідними місцевими державними адміністраціями. Кабінет Міністрів України перед прийняттям таких актів розглядає зауваження та пропозиції, подані місцевими державними адміністраціями.
7. Кабінет Міністрів України розглядає пропозиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань, що потребують вирішення Кабінетом Міністрів України. Під час розгляду таких пропозицій голови обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій мають право брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу.
8. Районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації подають пропозиції з питань, що потребують вирішення Кабінетом Міністрів України, відповідно до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій для подальшого подання їх Кабінету Міністрів України, міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади.
9. Кабінет Міністрів України може скасовувати акти місцевих державних адміністрацій повністю чи в окремих частинах.

Стаття 26. Повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з державними господарськими об´єднаннями, підприємствами, установами та організаціями
1. Кабінет Міністрів України в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, може утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати відповідно до закону державні господарські об´єднання, підприємства, установи та організації, зокрема для здійснення окремих функцій з управління об´єктами державної власності. Кабінет Міністрів України затверджує положення та статути державних господарських об´єднань, підприємств, установ та організацій, розмір асигнувань на їх утримання і граничну чисельність працівників, призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників та заступників керівників, застосовує до них заходи дисциплінарної відповідальності.
2. Кабінет Міністрів України визначає методологію затвердження фінансових планів державних господарських об'єднань, підприємств, установ та організацій і обчислення обсягу доходів бюджету від управління державними корпоративними правами.
3. Кабінет Міністрів України у передбачених законодавством межах координує та контролює діяльність зазначених державних господарських об´єднань, підприємств, установ та організацій.
4. Керівники державних господарських об´єднань, підприємств, установ та організацій, утворених Кабінетом Міністрів України, несуть персональну відповідальність перед Кабінетом Міністрів України за результати роботи цих об'єднань, підприємств, установ та організацій, ефективне використання державного майна.

Розділ VІ
ПОВНОВАЖЕННЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
У ВІДНОСИНАХ З ПРЕЗИДЕНТОМ УКРАЇНИ
Стаття 27. Відносини Кабінету Міністрів України з Президентом України
1. Кабінет Міністрів України є відповідальним перед Президентом України у межах, передбачених Конституцією України, та керується у своїй діяльності указами Президента України, виданими на основі та на виконання Конституції і законів України.
2. Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 18, 21 і 23 частини першої статті 106 Конституції України, скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання.
3. Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктом 5 частини першої статті 106 Конституції України, щодо призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і Міністра закордонних справ України. Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктом 23 частини першої статті 106 Конституції України, щодо утворення судів у визначеному законом порядку скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і Міністра юстиції України. Акти Президента
України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 18

та 21 частини першої статті 106 Конституції України, скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання, який визначається Прем'єр-міністром України.
4. Акт Президента України, що підлягає скріпленню підписами Прем'єр-міністра України та міністра, відповідального за акт та його виконання, після надходження до Секретаріату Кабінету Міністрів України невідкладно надсилається відповідному міністрові.
5. Міністр, відповідальний за акт Президента України та його виконання, протягом одного робочого дня з моменту отримання такого акта скріплює його своїм підписом і повертає до Секретаріату Кабінету Міністрів України.
6. Прем'єр-міністр України протягом одного робочого дня з моменту отримання акта Президента України, скріпленого підписом міністра, відповідального за акт та його виконання, скріплює такий акт своїм підписом і надсилає його Президентові України.
7. Скріплення акта Президента України здійснюється шляхом вчинення підписів Прем'єр-міністром України і міністром, відповідальним за акт та його виконання, на підписаному Президентом України аркуші оригінального примірника такого акта.
8. Загальна тривалість процедури скріплення акта Президента України підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання, не може перевищувати трьох робочих днів з моменту надходження такого акта до Секретаріату Кабінету Міністрів України.
9. У разі якщо Прем'єр-міністр України, міністр, відповідальний за акт та його виконання, вважають неможливим скріплення підписами акта Президента України, вони повертають такий акт із викладенням у супровідному листі мотивів своїх рішень у строки, встановлені цією статтею для скріплення акта Президента України.
10. Акти Президента України, що стосуються внесення змін і доповнень до актів Президента України, виданих у межах повноважень, передбачених пунктами 5, 18, 21 і 23 частини першої статті 106 Конституції України, та скріплених підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання, або про скасування чи визнання їх такими, що втратили чинність, підлягають скріпленню підписами тих самих посадових осіб.
11. Акти Президента України, що скріплені підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання, офіційно оприлюднюються на загальних підставах із зазначенням посадових осіб, підписами яких скріплені ці акти.

Стаття 28. Внесення Кабінетом Міністрів України пропозицій з питань, що стосуються повноважень Президента України
1. Кабінет Міністрів України з власної ініціативи чи на виконання указів Президента України вносить пропозиції та здійснює підготовку проектів відповідних законів і актів Президента України з питань, що належать до повноважень Президента України.
2. Кабінет Міністрів України може звернутися до Президента України з клопотанням про визначення проекту закону, що вноситься до Верховної Ради України, як невідкладного.

Стаття 29. Відносини Кабінету Міністрів України з Радою національної безпеки і оборони України, Секретаріатом Президента України, а також консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами і службами, що
утворюються Президентом України
1. Кабінет Міністрів України взаємодіє з Радою національної безпеки і оборони України, Секретаріатом Президента України, консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами і службами, що утворюються Президентом України.
2. Посадові особи апарату Ради національної безпеки і оборони України, Секретаріату Президента України, консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб, що утворюються Президентом України, не мають права давати доручення Кабінету Міністрів України, членам Кабінету Міністрів України та втручатися в їх діяльність.
3. Відносини Кабінету Міністрів України з Радою національної безпеки і оборони України, Секретаріатом Президента України, консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами і службами, що утворюються Президентом України, визначаються цим та іншими законами України.
4. Члени Кабінету Міністрів України, керівники інших органів виконавчої влади не можуть входити до складу консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб, що утворюються Президентом України.

Розділ VІІ
ПОВНОВАЖЕННЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
У ВІДНОСИНАХ З ВЕРХОВНОЮ РАДОЮ УКРАЇНИ
ТА ЇЇ ОРГАНАМИ
Стаття 30. Здійснення права законодавчої ініціативи Кабінетом Міністрів України
1. Кабінетові Міністрів України відповідно до Конституції України належить право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України.
2. Кабінет Міністрів України вносить проекти законів на розгляд Верховної Ради України відповідно до вимог Регламенту Верховної Ради України.
3. Для представлення у Верховній Раді України проекту закону, внесеного Кабінетом Міністрів України, Прем´єр-міністр України визначає члена Кабінету Міністрів України. Як виняток, проект закону у Верховній Раді України може представляти заступник міністра, керівник центрального органу виконавчої влади, який не входить до складу Кабінету Міністрів України.
4. Кабінет Міністрів України має право відкликати внесений ним на розгляд Верховної Ради України проект закону в порядку, визначеному Регламентом Верховної Ради України.
5. Новосформований Кабінет Міністрів України має право відкликати до прийняття у першому читанні проекти законів, внесені на розгляд Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України, повноваження якого припинені.

Стаття 31. Повноваження Кабінету Міністрів України під час розгляду питань Верховною Радою України
1. Кабінет Міністрів України на виконання рішення Верховної Ради України, за зверненням відповідного комітету Верховної Ради України або з власної ініціативи подає їй висновки щодо повноти економічного обґрунтування та фінансового забезпечення законодавчих пропозицій і проектів законів, реалізація яких потребує матеріальних та інших витрат за рахунок державного чи місцевих бюджетів.
2. Кабінет Міністрів України забезпечує проведення експертизи внесених на розгляд Верховної Ради України іншими суб´єктами права законодавчої ініціативи проектів законів, які надіслані Верховною Радою України.
3. Члени Кабінету Міністрів України мають право подавати висновки до проектів законів з питань, що належать до їх компетенції. Такі висновки надсилаються комітетові Верховної Ради України, визначеному головним з опрацювання відповідного проекту закону.
4. Прем´єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України, заступники міністрів мають право бути присутніми на засіданнях Верховної Ради України і виступати з питань, що обговорюються.
5. У разі коли на засіданні Верховної Ради України народні депутати України порушують питання, що стосуються діяльності Кабінету Міністрів України або окремих центральних органів виконавчої влади, Прем´єр-міністр України та інші члени Кабінету Міністрів України мають право на репліку та користуються іншими правами, передбаченими для них Регламентом Верховної Ради України.
6. Члени Кабінету Міністрів України або за їх дорученням - посадові особи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Секретаріату Кабінету Міністрів України мають право брати участь у засіданнях комітетів, тимчасових комісій Верховної Ради України з розгляду питань, що стосуються повноважень Кабінету Міністрів України.

Стаття 32. Повноваження Кабінету Міністрів України з розроблення і забезпечення виконання Державного бюджету України
1. Кабінет Міністрів України не пізніше 1 березня року, що передує плановому бюджетному періоду, схвалює Декларацію цілей та завдань бюджету на наступний бюджетний період (Бюджетна декларація), яка використовується для розроблення проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
2. Кабінет Міністрів України відповідно до Бюджетного кодексу України визначає перелік головних розпорядників коштів державного бюджету, на підставі якого розробляється проект закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
3. Кабінет Міністрів України відповідно до Бюджетного кодексу України розробляє і щороку не пізніше 15 вересня подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Порядок розгляду у Верховній Раді України проекту закону про Державний бюджет України, підготовленого Кабінетом Міністрів України, та його прийняття визначаються Бюджетним кодексом України.
4. Кабінет Міністрів України не пізніше 1 травня року, наступного за звітним, подає до Верховної Ради України річний звіт про виконання Державного бюджету України за минулий рік, який оприлюднюється та розглядається відповідно до Бюджетного кодексу України.

Стаття 33. Повноваження Кабінету Міністрів України з розроблення і забезпечення виконання загальнодержавних програм
1. Кабінет Міністрів України розробляє і вносить на розгляд Верховної Ради України проекти загальнодержавних програм з питань економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку України, охорони навколишнього природного середовища та з інших питань.
2. Кабінет Міністрів України одночасно із звітом про виконання Державного бюджету України за минулий рік подає Верховній Раді України звіти про хід виконання загальнодержавних програм.

Стаття 34. Відносини Кабінету Міністрів України з Рахунковою палатою
1. Кабінет Міністрів України на запит Рахункової палати надає статистичну, фінансову, бухгалтерську та іншу інформацію, необхідну для виконання нею завдань, функцій та повноважень, установлених Конституцією та законами України.
2. Кабінет Міністрів України одержує від Рахункової палати відомості про результати перевірок, ревізій та обстежень, а також пропозиції щодо притягнення до передбаченої законом відповідальності осіб, винних у порушенні вимог законодавства, нецільовому та неефективному використанні коштів, заподіянні матеріальної шкоди державі, розглядає такі відомості та пропозиції, вживає в межах своєї компетенції відповідні заходи та інформує про них Рахункову палату.

Стаття 35. Відносини Кабінету Міністрів України з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини
1. Кабінет Міністрів України в межах, установлених законом, забезпечує доступ Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини до актів та інших документів Кабінету Міністрів України, підвідомчих йому органів, підприємств, установ та організацій, сприяє йому в здійсненні визначених законом повноважень.
2. Кабінет Міністрів України за наявності підстав, викладених у зверненні Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, вживає в межах своєї компетенції відповідні заходи щодо усунення порушень прав людини та інформує про це Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Стаття 36. Розгляд звернень і запитів народних депутатів України
1. Кабінет Міністрів України або члени Кабінету Міністрів України, яким надійшло звернення чи запит народного депутата України, зобов'язані надати відповідь у встановленому законом порядку.
2. Відповідь на звернення чи запит народного депутата України, направлені Кабінетові Міністрів України, підписує Прем'єр-міністр України. Відповідь на звернення чи запит народного депутата України, направлені іншим членам Кабінету Міністрів України, підписує член Кабінету Міністрів України, якому вони адресовані.
3. У разі обговорення відповіді на запит народного депутата України на пленарному засіданні Верховної Ради України на засідання можуть запрошуватися члени Кабінету Міністрів України, яким адресовано запит.
4. Прем'єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України невідкладно приймають народних депутатів України з питань їх депутатської діяльності в установленому законом порядку.

Стаття 37. Розгляд звернень комітетів і тимчасових комісій Верховної Ради України
1. Кабінет Міністрів України організовує розгляд звернень комітетів і тимчасових комісій Верховної Ради України з питань його діяльності.
2. Відповідь на звернення комітетів і тимчасових комісій Верховної Ради України підписує Прем´єр-міністр України або інший член Кабінету Міністрів України, якому адресовано звернення.

Стаття 38. Інформування Верховної Ради України про діяльність Кабінету Міністрів України
1. У дні проведення пленарних засідань Верховної Ради України щотижня відводиться час для запитань членам Кабінету Міністрів України (далі - година запитань до Уряду). День, тривалість та порядок проведення години запитань до Уряду визначаються Регламентом Верховної Ради України.
2. У проведенні години запитань до Уряду у Верховній Раді України бере участь Кабінет Міністрів України в повному складі, крім тих його членів, які не можуть бути присутніми з поважних причин.
3. Під час проведення години запитань до Уряду члени Кабінету Міністрів України відповідають на запитання народних депутатів України, представників депутатських фракцій. Народні депутати України, депутатські фракції можуть заздалегідь письмово повідомляти членів Кабінету Міністрів України про запитання, які їм буде поставлено.
4. Під час проведення години запитань до Уряду порушуються лише питання, що належать до компетенції Кабінету Міністрів України та центральних органів виконавчої влади.
5. Член Кабінету Міністрів України відповідає на запитання в межах його компетенції. У разі потреби його відповіді можуть бути доповнені іншими членами Кабінету Міністрів України.
6. Година запитань до Уряду транслюється у прямому ефірі першими загальнонаціональними каналами телебачення і радіомовлення.

Розділ VІІІ
ВІДНОСИНИ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
З ІНШИМИ ДЕРЖАВНИМИ ОРГАНАМИ, ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ОБ'ЄДНАННЯМИ ГРОМАДЯН
Стаття 39. Відносини Кабінету Міністрів України з Конституційним Судом України
1. Кабінет Міністрів України звертається до Конституційного Суду України для надання висновків про відповідність Конституції України міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість, а також для офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Стаття 40. Відносини Кабінету Міністрів України із судами загальної юрисдикції
1. Кабінет Міністрів України може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції.
2. Інтереси Кабінету Міністрів України у судах загальної юрисдикції представляє Міністерство юстиції України, якщо інше не передбачено законами або актами Кабінету Міністрів України.
3. Органи виконавчої влади, державні підприємства, установи та організації зобов´язані на вимогу Кабінету Міністрів України або Міністерства юстиції України в установлений ними строк подати матеріали, необхідні для розгляду справ у судах.

Стаття 41. Відносини Кабінету Міністрів України з Національним банком України, іншими державними органами
1. Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції та законів України взаємодіє з Національним банком України, іншими державними органами з питань, що належать до його компетенції.

Стаття 42. Відносини Кабінету Міністрів України з органами місцевого самоврядування
1. Кабінет Міністрів України спрямовує діяльність органів виконавчої влади на сприяння ефективному функціонуванню та розвитку місцевого самоврядування, додержання визначених законом прав органів місцевого самоврядування, забезпечує взаємодію центральних і місцевих органів виконавчої влади з органами місцевого самоврядування у вирішенні питань місцевого значення, зокрема економічного, соціального та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць.
2. Проекти актів Кабінету Міністрів України, що безпосередньо стосуються питань функціонування місцевого самоврядування чи інтересів територіальних громад, попередньо надсилаються відповідним органам місцевого самоврядування для розгляду.
3. Кабінет Міністрів України в порядку, визначеному законом, за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України, компенсує витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади.
4. Кабінет Міністрів України може вносити на розгляд Верховної Ради України проекти законів про надання органам місцевого самоврядування окремих повноважень органів виконавчої влади. Одночасно Кабінет Міністрів України подає пропозиції про фінансування здійснення таких повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету окремих загальнодержавних податків, а також передачі в комунальну власність чи в користування органів місцевого самоврядування відповідних об'єктів державної власності.
5. Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції та законів України забезпечує здійснення контролю за виконанням органами місцевого самоврядування наданих їм повноважень органів виконавчої влади.

Стаття 43. Відносини Кабінету Міністрів України з об'єднаннями громадян
1. Кабінет Міністрів України безпосередньо або через органи виконавчої влади забезпечує реалізацію передбачених законом прав об'єднань громадян.
2. Кабінет Міністрів України розглядає пропозиції об'єднань громадян з питань, що належать до його компетенції.

Розділ ІХ
ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ
КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
Стаття 44. Здійснення повноважень Кабінету Міністрів України
1. Кабінет Міністрів України спрямовує свою діяльність на виконання Конституції та законів України, постанов Верховної Ради України, актів Президента України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.
2. Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції та законів України здійснює свої повноваження шляхом прийняття рішень на його засіданнях більшістю голосів загального складу Кабінету Міністрів України.

Стаття 45. Прем'єр-міністр України
1. Прем'єр-міністр України:
1) керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує діяльність Кабінету Міністрів України на забезпечення проведення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, та здійснення інших повноважень, покладених на Кабінет Міністрів України;
2) спрямовує, координує та контролює діяльність членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, дає з цією метою доручення, обов´язкові для виконання зазначеними органами та посадовими особами;
3) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України подання про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади;
4) вносить на розгляд Верховної Ради України подання про призначення членів Кабінету Міністрів України, кандидатури яких запропоновані коаліцією депутатських фракцій у Верховній Раді України (крім Міністра оборони України та Міністра закордонних справ України), Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України;
5) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України:
пропозиції щодо кандидатур для призначення на посаду і звільнення з посади голів місцевих державних адміністрацій;
подання щодо кандидатур для призначення на посаду і звільнення з посади керівників центральних органів виконавчої влади, а також членів колегіальних центральних органів виконавчої влади, що не входять до складу Кабінету Міністрів України;
за пропозиціями міністрів - подання щодо призначення на посаду та звільнення з посади їх перших заступників та заступників;
за пропозиціями членів Кабінету Міністрів України, до сфери спрямування та координації яких належать центральні органи виконавчої влади, що не входять до складу Кабінету Міністрів України, - подання щодо призначення на посаду та звільнення з посади перших заступників та заступників керівників таких органів;
пропозиції щодо утворення урядових комітетів та їх посадового складу;
6) формує порядок денний засідання Кабінету Міністрів України;
7) скликає засідання Кабінету Міністрів України та головує на них;
8) підписує акти Кабінету Міністрів України;
9) скріплює підписом акти Президента України у випадках, передбачених пунктами 5, 18, 21 і 23 частини першої статті 106 Конституції України;
10) представляє Кабінет Міністрів України у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями в Україні та за її межами;
11) вступає у відносини з урядами іноземних держав, веде переговори і підписує міжнародні договори відповідно до закону;
12) затверджує голів спільних міжурядових комісій з питань співробітництва, що утворюються на підставі міжнародних договорів, укладених від імені Кабінету Міністрів України.
2. Прем'єр-міністр України може здійснювати інші повноваження, передбачені Конституцією, цим та іншими законами України.
3. Для здійснення Прем´єр-міністром України своїх повноважень у складі Секретаріату Кабінету Міністрів України утворюється апарат Прем´єр-міністра України, керівник якого призначається на посаду та звільняється з посади в установленому порядку Кабінетом Міністрів України.
4. У разі відсутності Прем'єр-міністра України його повноваження виконує Перший віце-прем'єр-міністр України або віце-прем'єр-міністр України згідно з визначеним Кабінетом Міністрів України розподілом повноважень.

Стаття 46. Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри України
1. Перший віце-прем'єр-міністр України (віце-прем'єр-міністр України) згідно з розподілом повноважень:
1) забезпечує виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України у відповідних напрямах діяльності;
2) координує роботу міністерств, спрямовує, координує та контролює діяльність інших центральних органів виконавчої влади, що належать до його сфери спрямування та координації, місцевих органів виконавчої влади;
3) очолює відповідний урядовий комітет;
4) забезпечує підготовку питань для розгляду на засіданнях Кабінету Міністрів України, попередньо розглядає і погоджує проекти законів, актів Президента України, що готуються Кабінетом Міністрів України, та проекти відповідних актів Кабінету Міністрів України, сприяє узгодженню позицій між членами Кабінету Міністрів України, вносить пропозиції щодо порядку денного засідань Кабінету Міністрів України;
5) вносить Прем´єр-міністрові України пропозиції щодо:
утворення, реорганізації та ліквідації міністерств, інших центральних органів виконавчої влади;
призначення на посаду та звільнення з посади керівників, перших заступників і заступників керівників центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується відповідно Першим віце-прем´єр-міністром України, віце-прем´єр-міністром України;
6) забезпечує взаємодію Кабінету Міністрів України з Президентом України та Верховною Радою України з питань діяльності Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;
7) бере участь у розгляді питань на засіданнях Кабінету Міністрів України, має право бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України та її органів, брати участь у роботі колегій міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, у засіданнях Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
8) за рішенням Кабінету Міністрів України здійснює керівництво консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, що утворюються Кабінетом Міністрів України;
9) представляє в установленому порядку Кабінет Міністрів України у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями в Україні та за її межами;
10) веде переговори і підписує міжнародні договори відповідно до наданих йому повноважень;
11) здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.

Стаття 47. Міністр України
1. Міністр України:
1) забезпечує виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, формування та реалізацію державної політики у відповідній сфері;
2) здійснює керівництво міністерством (крім міністра, який не очолює міністерство) та на виконання вимог законодавства в межах наданих йому повноважень визначає політичні пріоритети, стратегічні напрями роботи міністерства і шляхи досягнення поставленої мети, спрямовує та координує діяльність інших центральних органів виконавчої влади;
3) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо вирішення питань, пов'язаних з виконанням своїх повноважень із спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади;
4) вносить Прем´єр-міністрові України пропозиції щодо:
утворення, реорганізації та ліквідації центральних органів виконавчої влади;
призначення на посаду та звільнення з посади керівників, перших заступників і заступників керівників центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується ним;
5) утворює, реорганізовує, ліквідовує служби, інспекції, агентства у складі міністерства в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України для утримання відповідного міністерства;
6) призначає на посаду та звільняє з посади керівників служб, інспекцій, агентств та затверджує положення про ці органи, в яких визначає їх завдання, функції, звітність та інші питання діяльності;
7) скріплює підписом акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 18, 21 і 23 частини першої статті 106 Конституції України, з питань, що належать до сфери діяльності міністерства та центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується ним, та забезпечує їх виконання;
8) погоджує проекти законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України з питань, що належать до сфери діяльності міністерства та центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується ним;
9) подає на розгляд Кабінету Міністрів України проекти законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, розробником яких є міністерство та центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується ним;
10) видає обов´язкові для виконання накази з питань, що належать до сфери діяльності міністерства та центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується ним;
11) здійснює підготовку питань для розгляду Кабінетом Міністрів України;
12) бере участь у розгляді питань на засіданнях Кабінету Міністрів України та вносить пропозиції щодо порядку денного засідань Кабінету Міністрів України;
13) бере участь у засіданнях урядових комітетів;
14) вносить Прем'єр-міністрові України пропозиції щодо призначення на посаду та звільнення з посади першого заступника і заступників міністра;
15) представляє в установленому порядку Кабінет Міністрів України у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями в Україні та за її межами;
16) веде переговори і підписує міжнародні договори України відповідно до наданих йому повноважень;
17) за рішенням Кабінету Міністрів України здійснює керівництво консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, що утворюються Кабінетом Міністрів України;
18) призначає (звільняє) керівників державних підприємств, установ, організацій, що перебувають у сфері управління відповідного міністерства;
19) здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.
2. Патронатна служба міністра України, який очолює міністерство, утворюється у складі центрального апарату міністерства. Працівники патронатної служби призначаються на посаду та звільняються з посади міністром.
Патронатна служба міністра України, який не очолює міністерство, утворюється у складі Секретаріату Кабінету Міністрів України. Працівники патронатної служби призначаються на посаду та звільняються з посади Міністром Кабінету Міністрів України за поданням відповідного міністра.
3. Міністр України може мати, крім визначених цим Законом, інші повноваження, передбачені законом.

Стаття 48. Відповідальність членів Кабінету Міністрів України
1. Члени Кабінету Міністрів України несуть солідарну відповідальність за результати діяльності Кабінету Міністрів України як колегіального органу виконавчої влади.
2. Члени Кабінету Міністрів України особисто несуть політичну відповідальність за стан справ у доручених їм сферах державного управління.
3. Члени Кабінету Міністрів України за вчинення ними корупційних діянь та порушення вимог сумлінної поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави (заборона використання службового становища в особистих цілях, запобігання конфлікту інтересів тощо), можуть бути звільнені Верховною Радою України в порядку, визначеному частиною другою статті 19 цього Закону.

Стаття 49. Засідання Кабінету Міністрів України
1. Організаційною формою роботи Кабінету Міністрів України є його засідання.
2. Засідання Кабінету Міністрів України скликаються Прем'єр-міністром України.
3. Засідання Кабінету Міністрів України вважається правомочним, якщо на ньому присутні більше ніж половина посадового складу Кабінету Міністрів України.
4. У разі якщо міністр не має змоги взяти участь у засіданні Кабінету Міністрів України, з правом дорадчого голосу в засіданні бере участь заступник міністра.
5. Кабінет Міністрів України за пропозиціями членів Кабінету Міністрів України визначає інших осіб, які мають право брати участь у його засіданнях з правом дорадчого голосу.
6. На засіданнях Кабінету Міністрів України головує Прем'єр-міністр України, а в разі його відсутності - Перший віце-прем'єр-міністр України.
7. Порядок денний засідання Кабінету Міністрів України затверджує Кабінет Міністрів України.
8. Засідання Кабінету Міністрів України стенографується, його рішення оформлюється протоколом, який є офіційним документом.
9. Стенограма засідання Кабінету Міністрів України є документом, що має конфіденційний характер.
10. Порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Регламентом Кабінету Міністрів України.

Стаття 50. Урядові комітети
1. Для забезпечення ефективної реалізації повноважень Кабінету Міністрів України, координації дій органів виконавчої влади, попереднього розгляду проектів нормативно-правових актів, проектів концепцій, інших документів, що подаються на розгляд Кабінету Міністрів України, утворюються урядові комітети.
2. Перелік урядових комітетів та їх посадовий склад затверджує Кабінет Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України.
3. Члени Кабінету Міністрів України, які не входять до складу урядового комітету, можуть брати участь у роботі цього комітету з правом вирішального голосу.
4. У разі якщо міністр - член урядового комітету не може з поважних причин бути присутнім на засіданні, замість нього у роботі комітету може брати участь з правом вирішального голосу його заступник (за попереднім погодженням з головою комітету).
5. За рішенням голови урядового комітету або за погодженням з ним у засіданні урядового комітету можуть брати участь з правом дорадчого голосу керівники центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, інші посадові особи, участь яких необхідна для обговорення питання, включеного до порядку денного.
6. Засідання урядового комітету вважається повноважним, якщо на ньому присутні більше ніж половина його членів.
7. Рішення урядового комітету приймається більшістю від його посадового складу та оформлюється протоколом.
8. Урядові комітети для забезпечення своєї діяльності:
1) утворюють у разі потреби підкомітети, експертні комісії та робочі групи для розгляду окремих питань, що належать до їх компетенції;
2) отримують в установленому порядку від органів виконавчої влади необхідну для їх роботи інформацію;
3) запрошують на засідання представників органів виконавчої влади, а також інших фахівців з питань, що розглядаються.
9. Порядок організації роботи урядових комітетів визначається Регламентом Кабінету Міністрів України.

Стаття 51. Секретаріат Кабінету Міністрів України
1. Секретаріат Кабінету Міністрів України здійснює організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України.
2. Секретаріат Кабінету Міністрів України забезпечує підготовку та проведення засідань Кабінету Міністрів України, урядових комітетів та діяльність Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра України, віце-прем'єр-міністрів України та міністрів України, які не очолюють міністерства. Секретаріат здійснює контроль за своєчасним поданням органами виконавчої влади проектів законів, актів Кабінету Міністрів України, інших документів для підготовки їх до розгляду Кабінетом Міністрів України, урядовими комітетами.
3. Секретаріат Кабінету Міністрів України очолює Міністр Кабінету Міністрів України.
4. Міністр Кабінету Міністрів України має першого заступника та заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України. Міністр Кабінету Міністрів України вносить Прем'єр-міністрові України пропозиції щодо призначення на посаду та звільнення з посади першого заступника та заступників Міністра Кабінету Міністрів України.
5. Державні службовці, інші працівники Секретаріату Кабінету Міністрів України призначаються на посаду та звільняються з посади Міністром Кабінету Міністрів України, крім тих, які призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України,
в порядку, визначеному законодавством про державну службу та про працю.
6. Права, обов'язки і відповідальність державних службовців Секретаріату Кабінету Міністрів України визначаються законодавством про державну службу.
7. Припинення повноважень Кабінету Міністрів України не є підставою для звільнення з посад державних службовців, інших працівників Секретаріату Кабінету Міністрів України, крім державних службовців апарату Прем´єр-міністра України, патронатних служб Першого віце-прем´єр-міністра України, віце-прем´єр-міністрів України та міністра, який не очолює міністерство.
8. Патронатні служби Першого віце-прем´єр-міністра України, віце-прем'єр-міністрів України та міністра, який не очолює міністерство, утворюються у складі Секретаріату Кабінету Міністрів України. Працівники таких служб призначаються на посаду та звільняються з посади Міністром Кабінету Міністрів України за поданням відповідно Першого віце-прем´єр-міністра України, віце-прем´єр-міністрів України та міністра, який не очолює міністерство.
9. Структура Секретаріату Кабінету Міністрів України затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра Кабінету Міністрів України.
10. Секретаріат Кабінету Міністрів України є юридичною особою і діє на підставі цього Закону та Положення про Секретаріат Кабінету Міністрів України, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
11. Кошторис та штатний розпис Секретаріату Кабінету Міністрів України затверджує Міністр Кабінету Міністрів України за погодженням з Міністерством фінансів України у межах бюджетних асигнувань, передбачених для забезпечення діяльності Секретаріату Кабінету Міністрів України.

Стаття 52. Консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи, що утворюються Кабінетом Міністрів України
1. Кабінет Міністрів України для забезпечення здійснення своїх повноважень може утворювати постійні, тимчасові консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи.
2. До участі у роботі консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів можуть залучатися державні службовці, а також народні депутати України, науковці та інші фахівці за їх згодою.
3. Завдання, склад та організація роботи консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів визначаються Кабінетом Міністрів України.
4. Для оплати праці фахівців, залучених до роботи в консультативних, дорадчих та інших допоміжних органах, можуть виділятися кошти, передбачені для забезпечення діяльності Секретаріату Кабінету Міністрів України або відповідного центрального органу виконавчої влади.

Стаття 53. Акти Кабінету Міністрів України
1. Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції та законів України видає постанови і розпорядження, обов'язкові для виконання.
2. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
3. Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України.
4. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України.

Стаття 54. Підготовка проектів актів Кабінету Міністрів України
1. Право ініціативи у прийнятті актів Кабінету Міністрів України мають члени Кабінету Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.
2. Проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
3. До підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України можуть залучатися народні депутати України за їх згодою, науковці та інші фахівці.
4. Проекти актів Кабінету Міністрів України, що мають важливе суспільне значення та визначають права і обов´язки громадян України, підлягають громадському обговоренню в порядку, визначеному Регламентом Кабінету Міністрів України.

Стаття 55. Прийняття актів Кабінету Міністрів України
1. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів посадового складу Кабінету Міністрів України. У разі рівної кількості голосів голос Прем´єр-міністра України є вирішальним.
2. У разі необхідності вжиття заходів з метою запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та в інших невідкладних випадках за рішенням Прем'єр-міністра України розпорядження Кабінету Міністрів України може бути прийнято шляхом опитування членів Кабінету Міністрів України у порядку, передбаченому Регламентом Кабінету Міністрів України. Проект такого розпорядження надсилається всім членам Кабінету Міністрів України.

Стаття 56. Набрання чинності актами Кабінету Міністрів України
1. Постанови Кабінету Міністрів України, що визначають права і обов´язки громадян, набирають чинності не раніше ніж з дня їх опублікування.
2. Розпорядження Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття.
3. Акти Кабінету Міністрів України включаються до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів України.
4. Постанови Кабінету Міністрів України публікуються в Офіційному віснику України.

Розділ Х
СОЦІАЛЬНЕ ТА ІНШЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЧЛЕНІВ
КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
Стаття 57. Умови оплати праці та іншого забезпечення
Прем´єр-міністра України
1. Умови оплати праці Прем´єр-міністра України, його транспортного, медичного, санаторно-курортного та іншого забезпечення як на час виконання Прем´єр-міністром України своїх повноважень, так і після їх припинення визначаються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 58. Умови оплати праці та відпустки членів Кабінету Міністрів України
1. Умови оплати праці членів Кабінету Міністрів України визначаються відповідно до законодавства.
2. Члени Кабінету Міністрів України мають право на щорічну відпустку тривалістю тридцять календарних днів.

Стаття 59. Грошове утримання у разі припинення повноважень члена Кабінету Міністрів України за станом здоров'я
1. У разі неможливості виконання повноважень за станом здоров'я члену Кабінету Міністрів України, який має достатній для призначення пенсії стаж (для чоловіків - 25, для жінок - 20 років), до досягнення пенсійного віку призначається грошове утримання у розмірі 80 відсотків місячної заробітної плати за відповідною посадою з дня звернення.
2. У разі досягнення пенсійного віку члену Кабінету Міністрів України призначається пенсія відповідно до цього Закону.
3. У разі призначення члену Кабінету Міністрів України пенсії за віком, його працевлаштування, засудження за скоєння злочину виплата грошового утримання припиняється.

Стаття 60. Матеріально-побутове забезпечення членів Кабінету Міністрів України
1. Член Кабінету Міністрів України забезпечується службовим транспортним засобом.
2. Член Кабінету Міністрів України, не забезпечений житлом, забезпечується службовим житлом на час перебування на посаді.
3. Член Кабінету Міністрів України має право на позачергове придбання проїзних квитків на всі види міжміського транспорту в межах території України.
4. Життя і здоров'я члена Кабінету Міністрів України підлягають обов'язковому державному страхуванню, умови якого встановлюються законодавством.
5. Членові Кабінету Міністрів України на період здійснення його повноважень видається в установленому порядку дипломатичний паспорт України.
6. У разі смерті члена Кабінету Міністрів України надається допомога на його поховання.

Стаття 61. Пенсійне забезпечення колишніх членів Кабінету Міністрів України
1. У разі досягнення встановленого законодавством пенсійного віку незалежно від місця роботи, а також у разі визнання інвалідом
І або ІІ групи за наявності страхового стажу (для чоловіків -
25 років, для жінок -20 років) члену Кабінету Міністрів України призначається пенсія в розмірі 70 відсотків місячної заробітної плати. За кожний повний рік роботи понад 25 років для чоловіків і 20 років для жінок пенсія за віком та пенсія по інвалідності збільшується на один відсоток наведеного вище заробітку, але не більше ніж
80 відсотків місячної заробітної плати.
2. У разі смерті члена Кабінету Міністрів України непрацездатним членам сім'ї, які були на його утриманні (стаття 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"), за їх заявою призначається пенсія у зв´язку з втратою годувальника: на одного непрацездатного члена сім'ї у розмірі
70 відсотків, на двох і більше членів сім'ї - 80 відсотків місячної заробітної плати працюючого члена Кабінету Міністрів України на день звернення за пенсією.
3. Право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною другою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім'ї померлого члена Кабінету Міністрів України, який отримував пенсію за цим Законом.
4. У разі зміни розміру заробітної плати працюючим членам Кабінету Міністрів України відповідно проводиться перерахунок раніше призначених пенсій.
5. Перерахунок пенсії проводиться виходячи з місячної заробітної плати працюючого члена Кабінету Міністрів України за відповідною посадою на момент виникнення права на перерахунок пенсії з місяця підвищення заробітної плати.
6. Пенсія в частині, яка не перевищує розміру пенсії за солідарною системою, що призначається відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду України. Частина пенсії, що перевищує цей розмір, виплачується за рахунок коштів Державного бюджету України.
7. У разі виходу на пенсію члену Кабінету Міністрів України виплачується грошова допомога в розмірі 12 місячних посадових окладів працюючого члена Кабінету Міністрів України за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України.
8. Дія цієї статті поширюється також на пенсіонерів з числа колишніх членів Кабінету Міністрів України.

Розділ ХІ
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
2. Визнати таким, що втратив чинність, Закон Української РСР "Про Раду Міністрів Української РСР" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1979 р., № 1, ст. 7; 1980 р., № 7, ст. 115; 1981 р., № 24,
ст. 364, № 49, ст. 841; 1984 р., № 4, ст. 83; 1985 р., № 49, ст. 1167; 1986 р., № 29, ст. 584, № 39, ст. 797; 1987 р., № 47, ст. 947; 1988 р., № 18, ст. 450).
3. У Законі України "Про місцеві державні адміністрації" (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 20-21, ст. 190):
1) у частині третій статті 5 слово "Примірні" замінити словом "Рекомендаційні";
2) частини другу-четверту статті 10 замінити частиною такого змісту:
"Перший заступник та заступники голови обласної, районної державної адміністрації призначаються на посаду головою відповідно обласної, районної державної адміністрації за погодженням з Кабінетом Міністрів України".
У зв´язку з цим частину п´яту вважати частиною третьою;
3) у статті 47:
частину другу викласти в такій редакції:
"Гранична чисельність, фонд оплати праці працівників і витрати на утримання місцевих державних адміністрацій та їх апаратів встановлюються Кабінетом Міністрів України";
у частині четвертій слова "і апарату" виключити.
4. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня опублікування цього Закону:
1) підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції стосовно внесення змін до законів України у зв'язку з прийняттям цього Закону;
2) привести свої нормативні акти у відповідність із цим Законом;
3) прийняти нормативні акти, що випливають із цього Закону.

Голова Верховної Ради
України
О.МОРОЗ


м. К и ї в 21 грудня 2006 року
№ 514-V

Стратегія національної безпеки України

УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
Про Стратегію національної безпеки України
Відповідно до пунктів 1 і 17 частини першої статті 106 Конституції України, частини другої статті 2 Закону України "Про основи національної безпеки України" постановляю:
1. Затвердити Стратегію національної безпеки України.
2. Кабінету Міністрів України забезпечити виконання зазначеної Стратегії.
3. Секретарю Ради національної безпеки і оборони України інформувати Президента України про стан реалізації зазначеної Стратегії.
Президент України Віктор ЮЩЕНКО
м. Київ, 12 лютого 2007 року, N 105/2007
ЗАТВЕРДЖЕНО
Указом Президента України
від 12 лютого 2007 року N 105/2007
Стратегія національної безпеки України
1. Загальні положення
Україна - суверенна, унітарна, правова європейська держава, яка має власну історію державотворення та розвитку демократичних інститутів, прадавні національні культурні та духовні традиції, на початку XXI століття розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення Українським народом свого невід'ємного права на самовизначення.
Події 2004 року, відомі світові як "помаранчева революція", стали каталізатором демократичного розвитку українського суспільства. Україна впевнено заявила про своє прагнення посісти належне місце в європейській спільноті. Відкрилися нові можливості для реформування основ суспільного життя на демократичних засадах і проведення суверенної зовнішньої політики.
У суспільстві дедалі глибше укорінюється усвідомлення, що свобода і людська гідність є не тільки загальнолюдськими цінностями, а й наріжним каменем процесів розбудови цивілізованої держави, вироблення та реалізації її зовнішньої і внутрішньої політики, політики національної безпеки.
Суттєво змінилося сприйняття України світом. Вона отримала нові можливості для реалізації власних національних інтересів у мінливому і суперечливому глобальному просторі.
Подальший розвиток і захист найвагоміших здобутків України потребує чіткої визначеності держави у стратегічних пріоритетах та цілях, які мають відповідати викликам і загрозам XXI століття, її взаємодії з сучасними системами міжнародної і регіональної безпеки.
Стратегія національної безпеки України (далі - Стратегія) визначає принципи, пріоритетні цілі, завдання та механізми забезпечення життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз.
Правовою основою розробки та реалізації Стратегії є Конституція України, Закон України "Про основи національної безпеки України", інші закони України та міжнародні угоди, ратифіковані Верховною Радою України, які в сукупності визначають засади політики держави у сфері національної безпеки.
Головна мета Стратегії - забезпечити такий рівень національної безпеки, який би гарантував поступальний розвиток України, її конкурентоспроможність, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, подальше зміцнення міжнародних позицій та авторитету Української держави у сучасному світі.
Досягнення цієї мети можливе шляхом реалізації державної політики національної безпеки, яка передбачає утвердження засад національної єдності задля розбудови демократичної, правової, конкурентоспроможної держави, формування соціально орієнтованої ринкової економіки, зміцнення науково-технологічного потенціалу, забезпечення інноваційного розвитку, зростання рівня життя і добробуту населення, забезпечення інформаційної безпеки, екологічно і техногенно безпечних умов життєдіяльності суспільства.
Державна політика національної безпеки України формується і реалізується за умов, коли у сучасному світі нівелюється різниця між внутрішніми та зовнішніми аспектами безпеки, зростає вага несилових (політичних, економічних, соціальних, енергетичних, екологічних, інформаційних тощо) складових її забезпечення.
2. Принципи забезпечення національної єдності та захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз
Національна єдність як запорука забезпечення ефективного захисту інтересів особи, суспільства і держави досягається за умов поваги до гідності людини та реалізації таких життєво важливих національних інтересів України:
прав і свобод людини і громадянина;
суверенітету України, її територіальної цілісності, недоторканності державного кордону, демократичного конституційного ладу, верховенства права;
соборності держави на основі консолідації усіх територіальних громад, суспільних верств, етнічних груп навколо цінностей незалежного, вільного, суверенного і демократичного розвитку єдиної України;
конкурентоспроможності держави та економічного добробуту населення шляхом всебічного розвитку людського, науково-технічного, інноваційного потенціалів країни;
удосконалення механізмів реалізації конституційного принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову;
неухильного додержання гарантій незалежності та об'єктивності суду;
обмеження втручання держави у діяльність економічних суб'єктів, громадян, громадських організацій та політичних партій, релігійних об'єднань;
безпечних умов життєдіяльності, захисту навколишнього природного середовища;
збереження і розвитку духовних і культурних цінностей суспільства;
гармонійних відносин з іншими державами світу, сприйняття Української держави міжнародним співтовариством як повноцінного і рівноправного його члена.
Політика національної безпеки, що спрямована на захист цих життєво важливих національних інтересів, базується на таких визначених законодавством України принципах:
пріоритет прав і свобод людини і громадянина;
верховенство права;
пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів;
своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;
чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;
демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави;
залучення громадянського суспільства до процесу вироблення та реалізації політики національної безпеки;
використання в інтересах України механізмів міжнародної колективної безпеки.
Життєво важливі національні інтереси України реалізуються у складному внутрішньому та зовнішньому середовищі, яке характеризується низкою викликів та загроз.
2.1. В Україні суспільно-політичні події останніх років, як і в перші роки незалежності, гостро порушили проблему забезпечення національної єдності та соборності Української держави, вирішення якої ускладнюють:
ціннісно-світоглядне розшарування українського суспільства, яке обумовлюється культурно-історичними відмінностями окремих регіонів України і поглиблюється внаслідок спекуляцій на цій проблематиці з боку певних внутрішньо- і зовнішньополітичних сил, зокрема екстремістського спрямування;
низька ефективність механізмів прийняття та виконання державних рішень, що має місце внаслідок неузгодженості дій між різними гілками та органами державної влади, зниження професіоналізму державних службовців, поширення корупції, хабарництва, зрощення бізнесу й політики у цьому середовищі;
слабкість та розпорошеність інституцій громадянського суспільства, що не дозволяє належним чином реалізовувати їхній потенціал стосовно демократизації суспільного життя;
історично обумовлені війнами, голодоморами, репресіями і депортаціями, Чорнобильською катастрофою демографічні деформації, які у період радикальних суспільно-економічних трансформацій набули характеру демографічної кризи.
2.2. Стан економічної безпеки залишається складним внаслідок дії низки викликів та загроз, зумовлених:
нестійкістю економічного зростання та його надмірною залежністю від зовнішніх чинників;
збереженням структурних деформацій у національній економіці, неефективністю використання матеріальних ресурсів, зокрема енергетичних, переважанням галузей з невеликою часткою доданої вартості, що спричиняє низьку конкурентоспроможність вітчизняної продукції;
неефективністю захисту права власності, відсутністю умов для формування необхідного інвестиційного потенціалу в національній економіці, зокрема розвинених фінансового та фондового ринків, несприятливим макроекономічним та політико-правовим кліматом для залучення іноземних інвестицій та розвитку внутрішнього інвестиційного процесу;
недосконалістю податкової системи, низькою ефективністю податкового адміністрування та контролю за використанням бюджетних асигнувань;
низьким рівнем конкурентності та монополізацією окремих галузей промисловості, постачання товарів та надання послуг;
недосконалістю механізмів захисту внутрішнього ринку від несумлінної конкуренції з боку імпортної продукції, неефективністю боротьби з контрабандою;
надмірною залежністю від імпорту енергетичних ресурсів, недиверсифікованістю джерел енергопостачання;
монополізацією іноземним капіталом певних стратегічно важливих галузей національної економіки, що загрожує стабільності окремих товарних ринків;
деградацією науково-технічного потенціалу, нерозвиненістю національної інноваційної системи, низькою інноваційною активністю суб'єктів господарювання;
некерованим відтоком за межі держави інтелектуальних та трудових ресурсів, у тому числі у формі трудової міграції;
поглибленням регіональної диференціації;
високим рівнем тінізації економіки, зумовленим, зокрема, поширенням тіньової зайнятості, розповсюдженням напівлегальних методів ухилення від оподаткування, криміналізацією економічних відносин, наявністю в країні організованих злочинних угруповань, що претендують на контроль над діяльністю суб'єктів господарювання.
2.3. Спостерігається посилення екологічних та техногенних загроз національній безпеці внаслідок:
критичного стану основних виробничих фондів та комунальної інфраструктури населених пунктів, що спричиняє передумови для виникнення надзвичайних ситуацій та екологічних катастроф;
невирішеності проблем підтримання у належному технічному стані ядерних об'єктів, гідротехнічних споруд, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи;
неприпустимо високого антропогенного навантаження на довкілля, у тому числі обумовленого накопиченням надлишкових, не придатних для подальшого застосування боєприпасів, застарілої та непотрібної для Збройних Сил України військової і спеціальної техніки, озброєння, вибухових речовин.
2.4. Не вдається забезпечити відповідність сектору безпеки України потребам суспільства:
правоохоронні органи України в їх нинішньому стані неспроможні здійснювати надійний захист прав і свобод людини і громадянина, ефективну боротьбу із злочинністю, зокрема організованою, криміналізацією економіки, корупцією;
діяльність розвідувальних і контррозвідувального органів не в усьому адекватна викликам і загрозам національній безпеці України;
критичний стан озброєння та військової техніки, низький рівень забезпечення та підготовки Збройних Сил України, що ставить під загрозу можливість виконання ними завдань оборони держави.
2.5. Серйозною проблемою постає незадовільний стан та функціонування судової влади, поширення в її інститутах хабарництва та корупції, повільне, а подекуди й неправосудне вирішення судових справ.
Системні недоліки у діяльності судових органів підривають довіру населення до реалізації в державі принципу верховенства права, загрожують реалізації прав і свобод громадян, законним інтересам суб'єктів підприємницької діяльності.
2.6. Мінливе і суперечливе зовнішнє середовище характеризується посиленням дії чинників, які ставлять під загрозу стратегічну стабільність у світі:
провідні держави світу та міжнародні організації втрачають спроможність ефективно боротися з поглибленням розриву у темпах розвитку та рівні життя між багатими та бідними країнами;
активізується боротьба за природні ресурси, насамперед за контроль над джерелами енергоносіїв та шляхами їх доставки, що особливо наочно проявляється у зростанні напруженості навколо формування нових стратегічно важливих для України транспортно-енергетичних коридорів з Каспійського регіону;
загострюється проблема неконтрольованого розповсюдження зброї масового ураження та засобів її доставки. Україна з її науково-технологічним потенціалом, ядерними, хімічними, ракетно-космічними виробництвами може бути об'єктом зацікавленості міжнародних терористичних угруповань;
зростає небезпека ескалації "заморожених" і виникнення нових регіональних конфліктів біля кордонів України. Йдеться, насамперед, про довготривале невирішення конфліктів у Придністров'ї та на Кавказі, чому сприяє залучення до них інших держав, а також "тіньового" бізнесу та міжнародних злочинних угруповань.
2.7. Найсерйознішу небезпеку для світової спільноти та окремих держав, у тому числі й України, створює тероризм. Ця загроза значно посилюється через ймовірність використання ним зброї масового ураження. Також мають місце окремі терористичні прояви як засіб реалізації економічних та політичних інтересів.
Україна також стала об'єктом зростаючої зацікавленості міжнародних злочинних угруповань, зокрема у сферах відмивання брудних грошей, незаконної міграції, торгівлі людьми, зброєю, небезпечними матеріалами, наркотичними речовинами тощо.
2.8. Посилюється негативний зовнішній вплив на інформаційний простір України, що загрожує розмиванням суспільних цінностей і національної ідентичності.
Недостатніми залишаються обсяги вироблення конкурентоспроможного національного інформаційного продукту.
Наближається до критичного стан безпеки інформаційно-комп'ютерних систем в галузі державного управління, фінансової і банківської сфери, енергетики, транспорту, внутрішніх та міжнародних комунікацій тощо.
3. Стратегічні цілі, пріоритети та завдання політики національної безпеки
Сучасна динаміка суспільних процесів в Україні й світі зумовлює необхідність формування адекватної, ефективної та економічно виправданої системи управління національною безпекою, спроможної забезпечити поступ суспільства і держави на шляху до спільноти розвинутих демократичних країн.
Стратегічною метою політики національної безпеки України є забезпечення державного суверенітету та територіальної цілісності, національної єдності на основі демократичного поступу суспільства і держави, додержання прав і свобод людини і громадянина, створення умов для динамічного зростання економіки, забезпечення європейських соціальних стандартів і добробуту населення.
Стратегічними пріоритетами політики національної безпеки є:
3.1. Досягнення національної єдності та консолідації суспільства шляхом подолання як об'єктивних, так і штучних суперечностей соціокультурного, конфесійного, етнічного, мовного, міжрегіонального та регіонального характеру на основі безумовного додержання конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина.
Задля цього слід поширювати серед різних соціальних, вікових, освітніх, культурних верств Українського народу ідею спільності історичної долі, переваг тісної співпраці і взаємодопомоги, безпосередньої залежності успішності кожного громадянина України від рівня єдності українського суспільства, що сприятиме формуванню національної ідеї в її широкому, світоглядному розумінні.
Необхідно продовжити реформування політичної системи у напрямі утвердження плюралістичної демократії та європейських цінностей, свободи слова, розвитку громадянського суспільства на засадах Конституції України.
Особливої уваги потребує проблема формування засад і дієвих механізмів комунікації та взаємодії законодавчої, виконавчої та судової гілок влади в Україні на етапі впровадження конституційної реформи.
3.2. Підвищення ефективності системи державного управління та місцевого самоврядування.
З цією метою необхідно консолідувати зусилля органів державної влади навколо удосконалення конституційного регулювання суспільних відносин в Україні, забезпечення балансу загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів, формування системи стратегічного планування, створення дієвих механізмів моніторингу з метою вчасного коригування пріоритетів політики безпеки.
Потребує нового імпульсу вдосконалення системи взаємодії органів державної влади з інститутами громадянського суспільства.
Слід забезпечити реальне розмежування суспільних, державних та комерційних (приватних) інтересів, бізнесу і влади; посилити протидію корупції, у тому числі політичній, зокрема шляхом удосконалення відповідного законодавчого забезпечення.
Запорукою ефективності, стабільності і високого професійного рівня державної служби мають стати законодавчі гарантії відокремлення політичних і адміністративних функцій в системі органів державної влади.
Поступ демократичних перетворень, реалізація європейського вибору України вимагають удосконалення системи державної влади. Вона має бути побудована на європейських демократичних цінностях, забезпечувати відкритість та прозорість своєї діяльності. Нагальною необхідністю стають радикальні системні реформи, спрямовані на демократизацію всієї системи державної влади. Затягування з проведенням адміністративної реформи гальмує проведення інших перетворень, зокрема в соціально-економічній сфері.
3.3. Забезпечення прийнятного рівня економічної безпеки, що неможливе без здійснення структурної перебудови і підвищення конкурентоспроможності національної економіки.
Для цього необхідно насамперед поліпшити інвестиційний клімат, зокрема, шляхом забезпечення дієвого захисту права власності, удосконалення регуляторного і корпоративного законодавства, обмеження монополізму, розвитку фінансового і фондового ринків.
Одним із найважливіших завдань у даному контексті є реформування податкової системи, забезпечення спрямованості фіскальної політики держави на зменшення питомої ваги усіх складових матеріальних витрат в економіці.
Необхідно докорінно підвищити ефективність використання державних коштів, забезпечити дієвий державний контроль за діяльністю суб'єктів природних монополій, прозорість використання ними фінансових ресурсів, ефективність тарифної та регуляторної політики.
Заходи економічної політики держави слід спрямувати також на зміцнення фінансового стану суб'єктів господарювання, забезпечення їх націленості на збільшення рентабельності та капіталізації.
Поряд із реалізацією державної політики стимулювання експорту, передусім високотехнологічного, необхідно забезпечити випереджувальне розширення внутрішнього ринку, уникнення критичної залежності національної економіки від кон'юнктури світових ринків.
Підвищення конкурентоспроможності національної економіки неможливе за існуючого рівня інноваційної активності підприємств, для підвищення якої необхідними є формування національної інноваційної системи, розширення інвестиційних можливостей для реалізації інноваційних проектів.
Об'єктом пріоритетної уваги держави має стати активізація інноваційних процесів в освітній, науково-технологічній та інформаційно-комунікаційній галузях, які в сукупності формують інфраструктуру економіки знань - основу майбутньої конкурентоспроможності України у глобалізованому світі.
Українська держава має бути послідовною у здійсненні земельної реформи, забезпеченні на практиці пріоритетного розвитку агропромислового комплексу як основи продовольчої безпеки держави.
3.4. Забезпечення енергетичної безпеки країни, насамперед шляхом докорінного підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів.
Потребують нагального вирішення питання зменшення енергетичної залежності України та диверсифікації джерел енергопостачання, реалізації транзитного потенціалу держави, модернізації енергетичної інфраструктури на основі впровадження новітніх технологій.
Реалізація зазначених завдань неможлива без суттєвого підвищення ефективності системи управління паливно-енергетичним комплексом, забезпечення належного контролю за діяльністю державних компаній у цій сфері, використання у національних інтересах транзитних нафто- і газопроводів, підземних сховищ газу, ліній електропередачі, залізниць і портів тощо.
3.5. Досягнення високих соціальних стандартів, вирішення на цій основі нагальних демографічних проблем.
Це передбачає реалізацію комплексних заходів щодо сприяння зміцненню середнього класу та подолання бідності, гармонізацію національних стандартів якості життя громадян з європейськими, створення умов для зміцнення здоров'я нації та зменшення рівня смертності населення, забезпечення доступності якісних медичних послуг для усіх верств населення, забезпечення житлом громадян, які потребують державної підтримки, здійснення реформи соціального забезпечення, зокрема пенсійної реформи, тощо.
Подолання негативних тенденцій у розвитку демографічної ситуації, диспропорцій у міграційних процесах, відтоку за кордон кваліфікованих працівників, забезпечення на цій основі потреб економіки та соціальної сфери у трудових ресурсах слід визначити одним із пріоритетів діяльності органів державної влади.
Державна політика у гуманітарній сфері має бути спрямована на розвиток освіти і науки, реформування системи охорони здоров'я населення, захист вітчизняної культурної і духовної спадщини, покращання морального здоров'я нації, в тому числі шляхом впровадження дієвих механізмів утвердження сімейних цінностей та запобігання поширенню в засобах масової інформації проявів насильства, расової, етнічної та релігійної нетерпимості, моральної розбещеності тощо.
Мовна політика як одна із ключових складових державної гуманітарної політики повинна виходити з необхідності неухильного додержання конституційних гарантій щодо всебічного розвитку і функціонування української мови як державної та мови офіційного спілкування у всіх сферах суспільного життя на всій території України, а також вільного використання у всіх життєвих потребах громадян російської чи іншої рідної мови.
Потребують невідкладного вирішення нагальні проблеми подолання бродяжництва та дитячої безпритульності.
3.6. Створення безпечних умов життєдіяльності населення.
Має бути сформована збалансована система природокористування на основі впровадження економічних механізмів заохочення ощадливого споживання природних ресурсів, зменшення шкідливих викидів, застосування відповідних сучасних екологічно безпечних ресурсо- і енергозберігаючих технологій. Значного поліпшення потребують екологічний стан водних ресурсів, якість питної води, необхідні дієві заходи щодо запобігання подальшому забрудненню Чорного та Азовського морів.
Необхідно забезпечити ефективне функціонування єдиної державної системи цивільного захисту, запобігання та ліквідації наслідків техногенних катастроф, підвищення рівня екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, зокрема перетворення об'єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему.
Реформування житлово-комунального господарства, модернізацію основних фондів цієї сфери та підвищення якості житлово-комунальних послуг, насамперед шляхом розвитку конкурентних відносин у цій сфері, слід визначити як необхідну умову створення безпечного середовища життєдіяльності населення України.
3.7. Реформування інститутів сектору безпеки - Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів з метою забезпечення їхньої готовності до виконання завдань оборони держави, підвищення ефективності діяльності із захисту прав і свобод людини і громадянина, забезпечення національної безпеки, боротьби з корупцією та злочинністю, особливо в її організованих формах.
Пріоритетними напрямами роботи у цій сфері є:
підтримка Збройних Сил України та інших військових формувань у стані високої боєздатності, бойової й мобілізаційної готовності, наближення їх за складом, системою управління, навчання і підготовки, рівнем оснащення озброєнням та військовою технікою до стандартів збройних сил держав-членів НАТО;
забезпечення бюджетного фінансування сектору безпеки як цілісної системи в обсягах, достатніх для його реформування і розвитку;
визначення оптимальної структури та штатної чисельності органів сектору безпеки, виходячи з нагальних потреб національної безпеки та економічних можливостей держави;
підвищення рівня професіоналізму та відповідальності в усіх ланках сектору безпеки, подальше впровадження демократичних європейських стандартів у повсякденну діяльність його органів;
удосконалення правової бази діяльності органів сектору безпеки з урахуванням європейських і євроатлантичних критеріїв;
приведення кримінального законодавства і кримінального судочинства у відповідність із стандартами і рекомендаціями Ради Європи та Європейського Союзу;
розвиток системи стратегічного планування, координації та контролю діяльності органів сектору безпеки;
розбудова державного кордону та його інфраструктури за європейськими критеріями;
активізація боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом.
3.8. Прискорення реалізації судової реформи у напрямі становлення в Україні системи судового устрою та судочинства, яка функціонуватиме на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і гарантуватиме право особи на справедливий суд.
Для цього мають бути вирішені такі завдання:
подолання негативних тенденцій, що мають місце внаслідок непослідовності реалізації заходів із реформування судової гілки влади;
забезпечення доступного та справедливого судочинства, прозорості в діяльності судів, оптимізації системи судів загальної юрисдикції;
практична реалізація права громадян на доступ до судових рішень;
підвищення довіри громадян до судової системи;
підвищення статусу суддів у суспільстві;
посилення гарантій незалежності суддів;
якісне підвищення фахового рівня суддівського корпусу та поліпшення умов його професійної діяльності;
розробка дієвих механізмів та чітких критеріїв притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності;
радикальне поліпшення стану виконання судових рішень;
створення можливостей для розвитку альтернативних (позасудових) способів розв'язання спорів.
Головним завданням дальшого розвитку правосуддя слід визначити реальне утвердження верховенства права у суспільстві і забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд у незалежному та неупередженому суді.
3.9. Розвиток системи демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави, що передбачає:
удосконалення законодавчого забезпечення діяльності у цій сфері;
розвиток цивільно-військових відносин у суспільстві, у тому числі за рахунок приведення до європейських стандартів співвідношення цивільного та військового персоналу в органах сектору безпеки;
демілітаризацію правоохоронних та розвідувальних органів з урахуванням оптимального співвідношення військовослужбовців та цивільного персоналу у цих органах;
залучення громадськості до вироблення та реалізації політики національної безпеки.
3.10. Забезпечення сприятливих зовнішніх умов для розвитку та безпеки держави, що передбачає:
формування навколо України безпечного міжнародного середовища, зміцнення систем колективної безпеки на європейському та трансатлантичному просторах, розвиток взаємин та кооперації у глобальному й регіональному вимірах;
захист та підтримка українських громадян та їхніх інтересів за кордоном;
завершення правового оформлення (делімітації та демаркації) державного кордону України, зокрема, вирішення з Російською Федерацією на основі норм міжнародного права питання щодо розмежування в Азовському і Чорному морях та Керченській протоці, врегулювання з Румунією спірних питань щодо делімітації континентального шельфу та виключних економічних зон у Чорному морі;
забезпечення гідного місця України у глобальному поділі праці, безпечне та збалансоване входження української економіки до світової економічної системи, зокрема у форматі Світової організації торгівлі;
укладення нової базової угоди, формування зони вільної торгівлі з Європейським Союзом, створення основи для повноправного членства України в ЄС;
приєднання України до європейської та євроатлантичної систем безпеки, що передбачає взаємовигідну співпрацю з Організацією Північноатлантичного договору, формування умов для вступу України до НАТО, участь у безпекових програмах Європейського Союзу та ОБСЄ;
розвиток українсько-російського партнерства на основі прагматизму та відкритості, взаємовигідної кооперації та співпраці як ключових умов забезпечення національної та регіональної безпеки;
розвиток гармонійних, взаємовигідних, добросусідських відносин з країнами регіону, утвердження на цій основі регіонального лідерства України;
розширення активної взаємодії зі США і Канадою, країнами-членами Європейського Союзу, іншими країнами Європи та країнами - регіональними лідерами;
підтримка міжнародного миру та безпеки шляхом подальшої участі у міжнародній миротворчій діяльності, багатосторонніх заходах з протидії розповсюдженню зброї масового ураження, тероризму, транснаціональній організованій злочинності, торгівлі людьми, незаконному обігу наркотиків та іншим викликам міжнародній безпеці;
забезпечення інформаційної безпеки при інтеграції до структур глобального інформаційного суспільства.
Основними пріоритетами регіонального співробітництва у Балто-Чорноморсько-Каспійському регіоні є:
утвердження демократії та безпеки в регіоні, розширення і поглиблення співпраці у форматах Спільноти Демократичного Вибору і Організації за демократію та економічний розвиток - ГУАМ;
розширення двостороннього і багатостороннього співробітництва з країнами регіону щодо формування спільної енергетичної політики, зокрема у сфері транзиту енергоносіїв;
активізація взаємодії з європейськими регіональними організаціями та участі в реалізації багатосторонніх проектів, формування субрегіональних систем колективної безпеки в інтересах усіх держав регіону.
Україна має залишатися активним учасником процесів врегулювання "заморожених" конфліктів у регіоні, насамперед у Придністров'ї.
4. Механізми реалізації державної політики національної безпеки
Нагальною умовою ефективної реалізації політики національної безпеки є забезпечення дієздатності системи державної влади через збалансований розподіл функцій і повноважень між її гілками та органами, чітке розмежування на законодавчому рівні політичних та адміністративних повноважень, функцій і відповідальності, регламентації діяльності органів державної влади.
Ефективна реалізація стратегічних пріоритетів, основних принципів і завдань державної політики національної безпеки, визначених цією Стратегією, потребує вдосконалення правових та організаційних механізмів управління національною безпекою, його відповідного інтелектуально-кадрового і ресурсного забезпечення.
4.1. Удосконалення системи управління національною безпекою
Розвиток системи управління національною безпекою України має здійснюватися у напрямах:
вдосконалення законодавства з питань національної безпеки, насамперед шляхом:
- приведення законодавства з питань національної безпеки і оборони у відповідність із Конституцією України, гармонізація його з відповідним європейським законодавством;
- законодавчого уточнення завдань і функцій суб'єктів забезпечення національної безпеки, у тому числі в умовах особливого періоду та кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України;
- розвитку правових засад управління національною безпекою через розробку відповідних законів, концепцій, доктрин, стратегій і програм, зокрема, антикорупційного законодавства, Національної програми протидії тероризму і екстремізму, Концепції розвитку Воєнної організації держави, Концепції розвитку національної інноваційної системи, Національної стратегії формування інформаційного суспільства, Доктрини інноваційного та науково-технологічного розвитку тощо;
- розробка та прийняття нових редакцій Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів, законів України про державну службу, Службу безпеки України, інші органи сектору безпеки, нових законів "Про профілактику злочинності", "Про перехоплення телекомунікацій" тощо, внесення змін і доповнень до Кодексу про адміністративні правопорушення;
- усунення наявних протиріч, неузгодженостей і прогалин у чинних законах та інших нормативно-правових актах з питань національної безпеки і оборони;
- розробка та впровадження національних стандартів та технічних регламентів застосування інформаційно-комунікаційних технологій, гармонізованих з відповідними європейськими стандартами, у тому числі згідно з вимогами ратифікованої Верховною Радою України Конвенції про кіберзлочинність;
- приведення законодавства з питань охорони державної таємниці до європейських стандартів;
- удосконалення законодавства з питань соціального забезпечення військовослужбовців, співробітників правоохоронних і розвідувальних органів та членів їхніх сімей з метою підвищення рівня соціального захисту цих категорій громадян;
підвищення ефективності планування, координації і контролю за діяльністю суб'єктів забезпечення національної безпеки та їх відповідальності шляхом:
- уточнення і чіткого розмежування завдань і сфер відповідальності суб'єктів забезпечення національної безпеки;
- оптимізації системи стратегічного, соціально-економічного і оборонного планування;
- посилення прогностичної функції системи управління національною безпекою;
- підвищення ефективності діяльності суб'єктів забезпечення національної безпеки з упереджувального отримування інформації для своєчасного виявлення існуючих і нових типів внутрішніх і зовнішніх загроз, розробка дієвих заходів щодо їх запобігання та нейтралізації;
- інформаційно-аналітичної підтримки діяльності органів державної влади, насамперед в умовах кризових і надзвичайних ситуацій, в тому числі особливого періоду;
- впровадження захищених інформаційно-телекомунікаційних мереж в органах державної влади;
- розробка та впровадження загальнодержавної системи визначення та моніторингу порогових значень показників (індикаторів), що характеризують рівень захищеності національних інтересів у різних сферах життєдіяльності та виникнення реальних загроз національній безпеці;
- проведення комплексного огляду сектору безпеки;
- проведення комплексного огляду оборонно-промислового комплексу України, розробка державної програми його інтеграції в євроатлантичний простір;
- впровадження системи порівняльного аналізу стану секторів безпеки України, країн-сусідів та розвинутих країн;
- активізації механізмів координації та контролю діяльності органів виконавчої влади з реформування Збройних Сил, інших військових формувань, передбачених законами України "Про основи національної безпеки України" і "Про Раду національної безпеки і оборони України";
- визначення головних напрямів розвитку та вдосконалення управління оборонно-промисловим комплексом, підвищення рівня науково-технічної кооперації з іншими країнами у цій сфері.
4.2. Ресурсне забезпечення національної безпеки
Реалізація державної політики національної безпеки забезпечується відповідними інтелектуально-кадровими, фінансовими, матеріально-технічними, інформаційними та іншими необхідними ресурсами.
Належне фінансове і матеріально-технічне забезпечення виконання заходів, передбачених Стратегією національної безпеки, має спиратися на сталий і динамічний розвиток національної економіки, розширення фінансових можливостей держави.
Пріоритетними напрямами фінансування реалізації політики національної безпеки є:
реформування та розвиток органів сектору безпеки;
удосконалення програм адаптації та соціального захисту військовослужбовців та службовців, які звільнятимуться у зв'язку з реформуванням сектору безпеки;
реалізація програм модернізації виробничого і науково-технологічного потенціалу у стратегічних галузях економіки;
державна підтримка інвестиційних та інноваційних проектів, спрямованих на підвищення ефективності використання в національній економіці матеріальних, у першу чергу енергетичних, ресурсів;
розвиток транспортної та інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури;
реформування і розвиток систем освіти і охорони здоров'я, приведення їх у відповідність із європейськими стандартами;
реалізація пріоритетних фундаментальних досліджень і прикладних розробок та напрямів інноваційної діяльності;
стимулювання впровадження прогресивних технологій та їх передача з оборонно-промислового комплексу в цивільне виробництво;
підготовка кадрів для органів державної влади, наукових кадрів вищої кваліфікації відповідно до визначених Стратегією пріоритетних напрямів.
Ресурсне забезпечення здійснення заходів на виконання Стратегії національної безпеки України реалізується шляхом обов'язкового врахування щорічних належних видатків у Державному бюджеті, а також у відповідних державних програмах.
Бюджетне фінансування сектору безпеки передбачається поетапно привести до обсягів, зіставних з аналогічними видатками країн Центральної Європи, з одночасною оптимізацією організаційно-штатних структур органів безпеки та приведенням їх у відповідність із новими функціями і завданнями, а також економічними можливостями держави.
Координація заходів з наукового супроводження реалізації Стратегії національної безпеки України здійснюється Національною академією наук та науково-дослідними установами Ради національної безпеки і оборони України.
4.3. Принципи і механізми державного та громадського контролю реалізації Стратегії
Стратегія національної безпеки України відповідно до Закону України "Про основи національної безпеки України" є документом, обов'язковим для виконання.
Однією з ключових умов для досягнення цілей і завдань політики національної безпеки, визначених Стратегією, є запровадження дієвого державного та громадського контролю за її реалізацією.
Такий контроль здійснюється на основі принципів:
верховенства права, неухильного додержання вимог законодавства, яким регулюється діяльність суб'єктів забезпечення національної безпеки;
чіткого розмежування функцій і повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері управління національною безпекою;
взаємодії та відповідальності суб'єктів забезпечення національної безпеки за реалізацію політики національної безпеки, її належне ресурсне забезпечення;
прозорості основних напрямів видатків на національну безпеку і оборону держави;
ефективності державного контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів у сфері національної безпеки;
відкритості інформації про діяльність суб'єктів забезпечення національної безпеки, що не становить державну таємницю;
відповідальності посадових осіб за своєчасність, повноту і достовірність інформації, що надається, та за належне реагування на звернення громадян, громадських організацій, виступи у засобах масової інформації.
Контроль за реалізацією Стратегії національної безпеки України здійснюють Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України в межах їхніх повноважень, визначених Конституцією і законами України.
Президент України як глава держави, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України і Голова Ради національної безпеки і оборони України здійснює керівництво процесом реалізації Стратегії, у разі потреби вносить до Верховної Ради України для першочергового розгляду законопроекти, необхідні для її імплементації.
Верховна Рада України формує законодавчу базу, спрямовану на реалізацію Стратегії, здійснює відповідний парламентський контроль.
Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади, керуючись Конституцією і законами України, актами Президента України та рішеннями Ради національної безпеки і оборони України, забезпечує реалізацію Стратегії, щорічно затверджує плани заходів на її виконання.
Рада національної безпеки і оборони України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади із реалізації Стратегії та, з урахуванням змін у зовнішньому або внутрішньому середовищі, вносить Президентові України пропозиції щодо її уточнення та ресурсного забезпечення для врахування при підготовці проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік.
Секретар Ради національної безпеки і оборони України щорічно, а в разі потреби - невідкладно, інформує Президента України про хід виконання Стратегії та подає відповідні висновки і пропозиції.
Центральні органи виконавчої влади України, Збройні Сили України та інші військові формування, правоохоронні і розвідувальні органи, утворені відповідно до законів України, в межах своїх повноважень забезпечують виконання передбачених Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, рішеннями Ради національної безпеки і оборони України завдань щодо реалізації Стратегії.
Інші органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують вирішення питань, що стосуються реалізації Стратегії, віднесених законодавством до їхньої компетенції.
Суттєву роль у реалізації політики національної безпеки мають відігравати інститути громадянського суспільства, у тому числі шляхом здійснення громадського контролю за діяльністю органів державної влади у цій сфері. Активна діяльність інститутів громадянського суспільства сприятиме зміцненню гарантій додержання законності, прав і свобод людини та громадянина, забезпеченню адекватності системи національної безпеки загрозам національним інтересам та економічним можливостям держави.
Конституція і закони України надають для цього необхідні можливості. Водночас механізми громадського контролю потребують удосконалення шляхом:
своєчасного і достовірного інформування суспільства, у тому числі через підготовку та періодичне оприлюднення "білих книг" про діяльність у цій сфері органів державної влади;
проведення громадської експертизи проектів нормативно-правових актів, концепцій і програм з питань національної безпеки та врахування її висновків;
широкого залучення громадськості до обговорення найбільш гострих проблем національної безпеки в ході опрацювання відповідних державних рішень;
створення громадських експертних рад при органах виконавчої влади, які діють у сфері забезпечення національної безпеки.
Стратегія є базою для розробки конкретних програм, проектів та планів заходів за складовими державної політики національної безпеки та механізмів їх реалізації і розрахована на період досягнення визначених нею цілей.
Глава Секретаріату Президента України В. БАЛОГА